понеділок, 20 лютого 2012 р.



    15лютого проведена  зустріч з воїнами-афганцями нашого села,щоб  вшанувати тих,хто поліг у афганських ущелинах,та поклонитися тим,хто прийшов з війни живим,хоча з пораненою душею.

 
   Далекий грудень 1979... Далека та чужа країна Афганістан...Безглузда війна...
Скільки смертей,скільки горя за 10 років.Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших
воїнів там, в афганському пеклі.Ніхто та ніщо не має бути забутим,аби не забути - треба пам"ятати,а щоб пам"ятати - треба знати.

            Вірш                "Очі туманить ядуча сльоза"

  Очі туманить ядуча сльоза, руки скувала утома,
  Палить їй душу афганська гроза-
  Син не вернувся додому.
  В неї він був ясночолий,як світ,
  Сонячно так усміхався,
  Ще й 20 не було йому літ...
  Юним навік і зостався,
  Ясеночки! Синочки! Сини!
  Колосочки вкраїнського поля,
  Скільки вас не вернулось з війни?
  Скільки гибіє ще у неволі?

Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран,контузій,травм і хвороб,пропали безвісти.

  Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни,залишаючи на них життя і біль втрат. Ми пам"ятаємо.І на підтвердження цього стоять сотні пам"ятників та
пам"ятних знаків по всій країні.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар