понеділок, 7 травня 2012 р.



      
                                     Вечір цікавого краєзнавства

                        « Мій край – моя історія жива»





                                                                                               
                                                    
        Розпочала вечір завідуюча бібліотекою Песар Л.І.,яка розповіла про історію села   
                                                                          



Село Костилівка було засноване 405 років тому назад, а саме у 1600 році. Першими поселенцями були переселенці по той бік Карпат. Вони оселяли спершу низинні території, але з часом почали підніматися вглиб Карпат, тобто вверх по руслі річки Тиси. 
Це село, на сьогоднішній день має дві назви: одну – історичну, другу – більш сучасну. Перша назва села була Берлибаш, яке походить від турецького слова і в перекладі означає «Рубай голову»
Це пов’язане з тим, що в період турецького навалу, коли турки в середині 18 століття зайняли більшу територію Балканського півострова, в тому числі було захоплено турками південно-східну частину земель сучасного Закарпаття разом із Костилівкою. Турецькі яничари жорстоко розправлялися із жителями села накладали на них велику данину і насильно примушували важко працювати на турків. Але так наш народ був гордим, він досить часто бунтував проти турків, тим самим наражаючись на страшну, навіть смертельну небезпеку. Турки страшно не любили бунтівників та непокірних, їх дуже жорстоко карали. Саме за гордість і не послухання гуцулів, турки їх карали не тільки страшним каліцтвом, але і смертю. Вони дуже часто відрубували їм голови, кінцівки тіла, виколювали очі та навіть наживо вішали на залізний гак, на якому вони помирали. Коли рубали людям голову, то розгнівано викрикували слово «Берли баш», що в перекладі означало «Рубай голову».







   Також представлена слайдова презентація "Костилівка - мальовниче село Рахівщини",
    яку представляв Шмиг Василь Васильович - науковий керівник гуртка географії    та    лісознавства Малої академії наук.


        А на закінчення вечора учні мали змогу переглянути фільм про село
                                       " Костилівка -мій рідний край"
     








                                                 Легенда про "Скелю кохання"


СКЕЛЯ КОХАННЯ

 В центра села  розміщена скеля "Кохання" , на вершині якої височіє металевий хрест. Про цю скелю існує легенда, яка розповідає жахливу подію, яка сталася в  селі. Вона розповідає наступне....



 В  селі жила дівчина-красуня на ім'я Марічка із багатої, заможної та впливової родини. Вона була красива, весела та життєрадісна. Любила квіти, природу, а найбільше - співати. Влітку не один раз вона сиділа на березі річки та співала чудові пісні, які зачаровували все навколо.

 Одного дня, біля річки Тиси, ці пісні почув парубок на ім'я Іванко. Почувши прекрасний голос, він підійшов до неї і довго слухав її прекрасні пісні. Саме з цього моменту він сильно закохався в цю прекрасну дівчину - Марічку.

 Але Іванко був з бідної родини, який виріс без батька, який не знав достатку і багатства. Заробляв як міг, щоб прокормити себе і свою родину. Але він жив і радів  життю.

 Закохалися вони одне в одного. Марічка настільки покохала Іванка, що без нього не уявляла своє життя. Щовечора вони зустрічалися тайком то на березі річки . Але вони не довго так зустрічалися і їхнім щасливим дням прийшов кінець.

 Дізнавши про таємну зустріч Марічки з Іванком, батько ненажарт розлютився. Він всіляко намагася заборонити Марічці зустрічатися з Іванком, іноді жорстоко її карав, недивлячись на те, що це його рідна донька. Але це було марно. Марічка далі продовжувала зустрічатися з Іванком.  Вона не боялася ні батьківські погрози, ні його жорстокі покарання. Тому що, любов була сильніша від батьківських погроз та покарань.

 Але одного дня батько Марічки розповів один страшний план. Він вирішив  силою видати заміж Марічку за одного багатого хлопця із сусіднього села. Марічка ненажарт злякалася, адже цьому прийшов кінець. Вона назавжди може розлучитися з Іванком, а цього їй дуже не хотілося. Вона його сильно любила і дуже не хотіла з ним розлучатися. Знаючи батька, особливо його намір, вона зрозуміла що немає виходу. Тікати було марно, так як батько все одно знайде і тоді буде ще гірше.

 Одного прекрасного літнього вечора вони востанє зустрілися і взявшись  за руки вийшли на вершину скелі. Довго вони там стояли в обіймах і гірко плакали, дивлячись на нічне село осіяне місячними променями. Попрощавшись з селом  та прекрасним світом, тримаючись міцно за руки і зі сльозами на очах вони стрибнули вниз. Ось так і закінчилося щасливе коротке життя молодої  закоханої пари.

 Наступного дня їх знайшли мертвими під скелою. Їхні молоді  тіла були вкриті синцями та ранами. А їхні руки були міцно зімкнені між собою. Побачивши Марічку мертвою, батько ридав як ранений звір, проклинаючи себе. Він зрозумів, що поступив неправильно,  що вчинив страшну помилку, але було пізно.

 Довго і важко розлучалися з Марічкою і Іванком, а ще довго їх згадували та оплакували. В пам'ять про страшну трагедію, на вершині скелі був поставлений металевий хрест, на якому викарбувана дата трагедії. Саму скелю назвали    «Скеля Кохання».






























              





            





1 коментар:

  1. Дуже гарна презентація вашого села!!! Особливо подобаються фото і відео. Я з центральної України, тому для мене є дивом ваша природа. Ми теж є учасниками Програми Бібліоміст.

    ВідповістиВидалити