Костилівська сільська бібліотека.

День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій

Голодомор – соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн. Голодомор виникає внаслідок неврожаю, зумовленого природними причинами (посуха, повінь, морози, нищення посівів шкідниками та ін.), наслідками воєн, недосконалістю господарської системи. В окремих випадках голодомор організовувався штучно з метою винищення певних груп населення, а інколи цілих народів для досягнення політичних цілей.

На українських землях найдавніші згадки про голодомор датуються епохою Київської Русі. Тоді вони були викликані природно-кліматичними умовами і мали регіональний характер. В пізніші часи регіонами, які найчастіше охоплював голод, були Полісся, степова Україна та гірські райони Карпат.

У 19–на початку 20 ст. на українських землях було кілька неврожайних років (1833–1834, 1844–1846, 1855 та ін.), що призводило до зростання соціальної напруги на селі і було однією з причин еміграції українського населення до Сибіру, Середньої Азії, Казахстану і Америки.

Голодомор 1932–1933 років

Особливо трагічним був для українського населення голодомор 1932-1933 років, який став наслідком застосованого під час суцільної колективізації сільського господарства терору голодом. Основним методом примусової колективізації було обране вибіркове «розкуркулення», тобто експропріація засобів виробництва і висилка у віддалені регіони найбільш заможної верстви селянства. Під неминучою загрозою внесення до списків розкуркулюваних опинилися усі селяни. Незалежно від свого майнового стану, вони повинні були об’єднуватись у комуни. Однак опір селянства навесні 1930 року набрав таких масштабів, що Сталін змушений внести корективи в кампанію суцільної колективізації. До весни 1931 року переважна частина сільських господарів була колективізована. Виявилося, однак, що селяни не бажали безплатно працювати в громадському господарстві артілей і задовольнятися тим, що їм давала присадибна ділянка. Незважаючи на сприятливі погодні умови, втрати врожаю 1931 і особливо 1932 року внаслідок саботажу набули колосальних розмірів. Хлібозаготівельні плани залишилися не виконаними, хоча держава гостро потребувала хліба для експорту (щоб розрахуватися за імпортовану техніку) і постачання населення міст.

Під час хлібозаготівель узимку 1931–32 рр. у багатьох колгоспах викачали навіть продовольче і насіннєве зерно. В десятках районів України спалахнув голод із численними випадками людоїдства. Смертність на селі за перші 6 місяців 1932 року перевищила звичайні показники на 150 тис. чол. Восени 1932 року, коли з’ясувалося, що основні хлібовиробні регіони СРСР не виконали плану заготівель, Сталін надіслав до них надзвичайні хлібозаготівельні комісії під головуванням своїх підручних: П. Постишева (Поволжя), Л. Кагановича (Північний Кавказ) і В Молотова (Україна). З жовтня 1932 по січень 1933 р. комісії викачали весь хліб. Позбавлені продовольства, селянські сім’ї перейшли на сурогати харчування і почали поступово вимирати. Прагнучи врятувати хоча б дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулицях – десятками тисяч. Масова смертність населення спостерігалась і в містах. Від голоду гинули люди, які не мали продовольчих карток, або селяни, які покинули свої села у пошуках харчування. Сталін наказав ставитися до голоду як до неіснуючого явища. Завіса мовчання над конаючим українським селом зробила даремними спроби допомоги з боку міжнародної громадськості, яка дізналася про голодомор. Аби запобігти втечі голодуючих за межі УСРР, на кордонах республіки були розміщені загороджувальні загони. У грудні 1932 р. в СРСР була запроваджена система внутрішніх паспортів, але тільки для населення міст та новобудов. Селяни своїм безпаспортним статусом примусово прив’язувалися до землі, як це мало місце до реформи 1861 року. Голодомор призвів до загибелі в межах УСРР близько 3,5 млн. селян.