Туристичними шляхами села Костилівка

 

Коротка характеристика екскурсійно-краєзнавчого  маршруту  до вершини  гори  Шоймула

            Як  уже  зазначалося, екскурсійно-краєзнавчий маршрут до  вершини  гори Шоймула  починається  в  центрі  села  Костилівки,  а саме,  на перехресті, що  напроти  «Скелі кохання» та сільської  школи.   В  центрі  можна  злегка  запасатися необхідними  продуктами  та речами. З перехрестя потрібно  підніматися  гірською  дорогою,  яка  проходить  під  «Скелею кохання і  виходить  до урочища Заподрини,  що  знаходиться в північно-східному  напрямку,  на  висоті  250 метрів над рівнем села.


Починаючи  від приватної  садиби Савляка  Івана,  дорога буде  підніматися  по  досить  стрімким  схилом,  вкритий  молодими  кущами  та  деревами. Саме  звідси  і  до урочища  Заподрини дорога  місцями  буде  трішки  важкою,  так  як  прийдеться  підніматися  вверх  по  стрімкому схилу.  Проходячи  гірською  дорогою,  можна вийти на вершину  «Скелі кохання»  та  глянути на  красоту  природи села Костилівки  та оточуючись  гірських  схил вкриті  зеленими  лісами.

          

 Вийшовши  до урочища Заподрини,  тут  можна трішки  відпочити,  особливо  на  одному  з  двох  горбиків, які місцеві жителі їх називають «Довгий»  та «Орипка».  З  горбика «Довгий» ви  побачите майже всю територію  села, вершини  гір,  що  оточують  його, та  навіть  дальні краєвиди.  З горбика «Орипки» побачите присілки  села Костилівки,  а саме Клифу, Тарницю  та  Вільховатий.  З  урочища  Заподрини  до  урочища  Вершиці  можна  йти  двома  гірськими стежками. Одна з  них  буде  більш легкою і проходитиме в попереки перетинаючи  схили  урочищ. Інша стежка  буде  підніматися  по  досить  стрімкому  схилу,  який сходить до самого  урочища  Заподрини.  Але гірська  дорога  буде  проходити  звивисто, роблячи  при  цьому  круті  повороти. Місцями  вона  буде мати  досить стрімкий характер, а місцями – рівнинний.  Сама  дорога буде  проходити  під  наметом  листяних  лісів  з  домішками  хвойний дерев, вік якого  є  різноманітний.  Проходячи  цим  маршрутом завжди  буде  відчувати  прохолоду,  а сонячні  промені  не  буду пекти вас. Саме  цим  маршрутом потрібно  буде  підніматися до   урочища  Вершиці, який  знаходиться в 350 метрів  від  урочища  Заподрини. Спершу  вийдемо  на  покинуте  гірське  поле, яке  покривається  кущами  та  молодими  деревами.  І  лише  невеличкі  латки  гірського  поля вкриті травами  та квітами розміщені  між  кущами. Тут  маршрут  місцями  губиться в  травми  та між  кущами, але  нам потрібно  підніматися просто вверх  до  хвойного  лісу,  що росте вище  цього  поля. Тут  маршрут буде  підніматися  по  злегка  стрімкому  схилу, але від  хвойного  лісу  він  буде мати  більш  пологий  характер. Підходячи  до  хвойного  лісу,  ви  будете мати можливість  побачити  рідкісні, майже  повністю  зникаючі  дерева – це сосна.  Їх  тут  дуже мало  і можна нарахувати  до  двох  десяток дерев.  З-під  лісу  відкривається  неповторний краєвид  гори  Лисини  із  його  схилами  та  невеличку частину села  Костилівки. Крім того,  звідси  чудово  видно  такі вершини  гір як Латундур  та Піп-Іван Марамороський.

Тут проходить вузька гірська стежка,  що виходить  з  урочища Вершиці  до урочища Оповзів.  Тому,  далі  ми повертаємо  на  північ, йдемо  поперечною  дорогою і виходимо  до  першого  гірського  поля урочища Вершиці.  Тут  гірська  дорога  зникає,  тому потрібно  йти  просто  полем  до  безіменної трикутної скелі,  яка має  форму  невеличкої  піраміди.  Сама  скеля  розміщена на приватній садибі Горпенки Гафії.  Звідси знову піднімаємося  гірським  полем  і  виходимо  до вузької  гірської стежки, яка виведе нас  до  гірської дороги. Але  тут  можна  захопитися  краєвидами  костилівських  гір, та самою  її  прекрасною  природою.  Звідси гірською  стежкою  повертаємо на  схід  і виходимо  на гірську  дорога біля якої  протікає гірське  джерело. 

            Йти  гірською  дорогою  прийдеться  біля 20 метрів, далі вона  перейде у вузьку стежку,  яка  буде часто  губитися.  Звідси  значна частина  маршруту буде  проходити  гірськими  полями на яких  стоять  одинокі  старенькі хатинки  в яких  давно  жили  люди.  Тут  також залишилися невеличкі сади.  

    Пройшовши  перше  велике  поле  ми  знову  заходимо  у  хвойний ліс і  піднімаємося  по гірському  схилу.  Тут  стежки  немає,  тому прийдеться йти  просто  лісом.  На  стовбурах  смерічок  є  невеликі  заруби, які будуть  вказувати  маршрут до  невеличкого   поля,  що  називається «Пайками». Майже на центрі поля  стоїть  одинока  старенька  смерекова  хатинка,  яка  наче  загубилася  між  смереками.  Поля  досить  рівні, влітку вкриті  зеленими  травами  та квітами.

              Тут  потрібно бути  дуже  уважним  і  не  збитися з  маршруту.   Потрібно  спершу  йти  смерековий  лісом  в  північному  напрямку  і  знову  вийти  на гірське поле, яке  буде майже  повністю вкрите  чорничними  кущами.  Вийшовши  на поле,  ми  натрапляємо на  вузьку,  порослу  травою  стежку і рухаємося в північно-західному  напрямку. Нам  потрібно  вийти  на одиноку  смерекову  хатинку, яка  знаходитися на  сусідньому гірському полі. Але  спершу нам  потрібно  вийти  на невеличкий  горбик  трішки вкритий  буковим  лісом.  Вийшовши  до  хатинки, ми  спускаємося вниз полем  аж  до самої наступної  гірської стежки,  яка буде  проходить між гірським  полем та  буковим  лісом.  Стежку буде  чудово видно і вона вже не  буде  губитися в  травах  та лісах.  Хочу  також  зазначити,  що  від  цієї  останньої  хатинки  урочища Вершиці,  потрібно сміливо  йти вниз спершу  одним  полем, а  далі – другим. Ні в якому разі  не  потрібно повертати  ні в одну,  ні в другу  сторону, а просто  йти вниз.

          

Вийшовши на стежку,  потрібно  йти в  північну сторону.  Стежка буде  перетинати  досить стрімкий гірський схил  вкритий  буковим лісом  з  невеличким  домішка  хвойних  дерев.  Як уже  назначалося,  стежка досить вузька і проходить  по  досить стрімкому схилу,  тому йти  потрібно  уважно. Підійшовши  до  глибокої  вузької  жолобини утворена селевим  потоком в 2001  році, під  час паводку  звертаємо  увагу  на  кам’янну брилю, що має  форму  відрубану голову  змії.

До  неї потрібно  підніматися вверх по  досить стрімкому схилу,  між колонами  буків,  що вкривають  її.  Підійшовши  до цієї скелі, ми  на  де декілька  хвилин  зупиняємося,  що  детальніше  ознайомитися із  скелею, яку  називають «Зміїна голова». Про  неї  буде  детальний опис в окремому пункті.

         Після цього,  ми  знову  спускаємося вниз по схилу і виходимо на  лісову стежку.  Пройшовши  дві вузькі  та глибокі жолобини,  ми  далі  продовжуємо  рухатися в  північному напрямку до  урочища Пордриці. Але  спершу  ми  проходимо  буковий ліс, а далі  хвойний і  виходимо  до  першого  гірського  поля урочища Подриці.  Тут  15 років тому  ще  жили  люди, а поле  було  чисте, без  жодних  заростей.  Зараз  воно  покрите молодими смерічками, які місцями  утворили  значні куртини.  Крім  них,  тут майже суцільними  покривами  покрите  чорничними  кущами  та зеленими мохами.  Гірське  поле  дуже  збіднене  на трав’янний та  рослинний покрив,  зате  збагачений на  чорничні кущі  та зелені  мохи.

        Звідси гірською стежкою починаємо  повільно  підніматися гірським  полем і виходити до  наступного  хвойного  та хвойно-листяного  лісу.  Стежка  буде вузькою і проходитиме  під  самим  хвойним  лісом,  тим самим перетинати верхню частину гірського  поля.  Сама  стежка  буде  вузькою, але  чітко видна на поверхні гірського  поля.  В  кінці поля,  гірська стежка перейде в  гірську  дорогу, яка  виходить з  гірського  звору Лонтроси. Звідси продовжуємо  йти  гірською  дорогою,  яка виведе нас  аж до самої полонини  Шоймула. Але спершу вона  буде проходити  гірськими полями  та лісами.  Дорога  буде  підніматися повільно по  досить  пологому схилу.

        Дійшовши  до  приватної  садиби Папариги,  звідси  повертаємо  на північний схід і піднімаємося вверх по  гірському  полю, вкрите суцільним  покривом  чорничними  кущами.  Вийшовши  до верхньої лісу,  що  росте  на  верхній частині  поля, ми  далі повертаємо  на  північ і рухаємося  в поперек. Звідси  дорога буде мати в основному  рівнинний характер,  а місцями – пологий. Сама дорога буде  перетинати  гірські поля та хвойні  ліси.

        

     Дійшовши  до  гірського  приватного  поля Доброцького,  на якому розміщені дві невеличкі хатинки  та старенький  оборіг,  ми  звертаємо з  гірської  дороги  і виходимо  на вузьку гірську стежку. Сама  стежка  перетинає  велике гірське  поле вкрите бідною  полонинською  рослинністю  та чорничними кущами.  Цією  стежкою  ми  рухаємося  в сторону полонини  Шоймула та вершини  гори Шоймула.  Стежка  буде вузькою,  місцями буде  покрита  трав’яною  рослинністю.

            Вийшовши на полонину Шоймула,  ми  тут робимо  невеличкий  привал.  Тут  є  і вода, і  дрова, і рівнинні ділянки для чудово відпочинку.

           Звідси  виходимо  на невеличкий  гірський  хребет вкритий  травою.  З  цього  хребта відкриваються неповторні краєвиди  Карпат.  Звідси  чудово  видно  три  найбільші масиви: Чорногірський, Свидовецький  та Марамороський. Також звідси  видно найвищу вершину Українських  Карпат – Говерлу.

        Звідси  починаємо  підніматися  гірським  хребтом вкритий буковим  лісом до вершини  гори Шоймула.  На  її вершині  є  невеличка полянка  оточена буковим  лісом. Звідси дуже  погано  відкриваються навколишні краєвиди  через дерева,  що ростуть навколо  її  вершини. З її вершини  спускаємося  вниз  по досить стрімкому  схилу до  реліктових скель яку зустрічаються тільки  тут. Ознайомившись із  скелями,  ми  продовжуємо  впоперек або  звивистою  лінією спускати вниз лісом  до полонини Шоймула. З  полонини, ми  виходимо на вузьку стежку, яка чітко видна на  поверхні гірських полів і спускаємося до  гірської  жолобини Лонтроса.  Далі,  гірською  дорогою продовжуємо  спускатися  Лонтросом і  виходимо  до  новозбудованого залізо-бетонного моста який  проходить через річку Тиса. Звідси, вулицею в західному напрямку рухаємося  до авто зупинки на якій і закінчується екскурсійно-краєзнавчий маршрут  до вершини гори Шоймула.

 

Автори: В. В. Шмиг – науковий керівник МАН Рахівської філії

                  І. Д. Савуляк – вихованка гуртка географії МАН