Літературний календар   Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в м.Звягелі (тепер Новоград-Волинський). На Україні з'явився поет грандіозного обдарування. Настільки грандіозного, що сучасникам не вистачило духовних діоптрій, щоб осягнути велич цього поета. Може, тільки І.Франко зрозумів це тоді, назвавши Люсю Українку "трохи чи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну". Народ реалізував себе в трьох геніях, котрі прийшли один за одним - Шевченко, Франко, Леся Українка - і здійснили титанічну роботу духу, взаємно доповнюючи себе, надолуживши за багато віків і забезпечивши українській літературі майбутнє. Творчість Лесі Українки є великим надбанням не лише української, а й усієї світової культури. Її безсмертні твори відомі далеко за межами нашої країни, перекладені на мови народів світу. Талант Лесі Українки проявився в найрізноманітніших сферах літературної праці - вона була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, перекладачем і фольклористом. З Волині винесла вона палку любов до чарівної природи, закоханість у народну пісню, поетичні звичаї, побут, дивовижні повір'я і легенди. Там зароджувалася і проростала невпокійна прихильність до люду простого, з красивим і щедрим серцем, та героїчною і печальною долею. Провідною рисою стилю Лесі Українки є романтичний порив. Вона розуміла, що критичний реалізм вже не може задовольнити письменників у їх пошуках відображення нових життєвих явищ. Свою творчість Леся Українка зарахувала до неоромантизму, в якому реалістичне зображення дійсності поєднується з романтичною піднесеністю. Леся Українка виявила себе в поемах і поезіях як поет-громадянин і як співець найтонших людських почуттів. Мабуть, ніким з українських поетів кінця XIX - початку XX ст. не володіла так всесильно прометеївська непримиренність до зла, до поневолення, як володіла вона Лесею Українкою. Цією пристрастю, творчою одержимістю і наповнено чимало її поетичних творів. Свою правду про Прометея Леся Українка у повному розумінні вистраждала. Вона створила образи окрилених героїв, в яких пломенів вогонь, колись дарований людині Прометеєм. Максим Рильський у своєму "Слові про Лесю Українку" назвав її нащадком Прометея. Леся Українка мусила глибоко й відповідально розуміти своє покликання в українській літературі, коли вона писала: "Тяжкий твій спадок, батьку Прометею, Та я, дочка твоя, прийму його..." І вона прийняла його чесно й віддано не тільки в своїй творчості, а й у своєму житті, що було сповненим надії вибороти кращу долю для свого народу, й тим вона цілком заслужила на право називатися дочкою Прометея. Леся Українка сприймає прометеївський вогонь як "Божу іскру", найцінніший дар, що може зігріти людину, дати народові справжнє розуміння громадсько-національного обов'язку, скерувати його на самовіддане служіння вищій справі. Таким чином, Прометей і його нащадки, стають борцями за правду проти зла в боротьбі за здійснення народного ідеалу. Поетеса хотіла бачити суспільну боротьбу творчою, а національні чвари припиненими, вона твердо бажала, щоб український народ звільнився від власної безсилості, й ставила своє сильне поетичне слово на стороні народних інтересів. Для неї література поряд з наукою і мистецтвом була формою національної ідеології, тому вона завжди виступала на боці всього, що могло сколихнути національне сумління, заторкнути різні сторони життя. Тому кожний її образ і кожна картина ставили і розв'язували різні проблеми ширші й вужчі, підпорядковані одному - національному визволенню, її творчість глибокоідейна, бо це живий вираз інтересів, смаку, поглядів І почувань українського народу в його прагненні до волі. Полум'яне серце поетеси зупинилося на 42 році життя (1 серпня 1913 року). В жалобі схилила голову мати-Україна. Леся Українка вірила в щасливу прийдешність свого народу. "В просторі бачу я країну осяйну, неначе світло ідеалу, неначе світло правди", - писала вона. В останні дні життя, переборюючи тяжкий фізичний біль, письменниця творить оптимістичний гімн своєму народові, в силу духу якого вірила до кінця днів своїх: І встане велетень з землі, Розправить руки грізні, І вмить розірве на собі Усі дроти залізні. ("Про велета"). Спадщина Лесі Українки - це багатюще джерело краси і творчого духу народу, з якого черпати усім живущим і прийдешнім поколінням чисту воду, брати наснагу для життя і праці.

У Костилівській школі спільно з бібліотекою проведено літературно – музичну композицію «Без надії сподіваюсь…»  для учнів молодшого шкільного віку. Діти послухали біографію письменниці, декламували вірші, зіграли сценку з життя маленької Лесі, співали пісень. Зацікавила присутніх книжкова виставка «Лесю пізнаю в поезії та казці».

Творчість Лесі Українки, пройнята світлими почуттями, будить у дітей думку, сприяє розвиткові кращих почуттів і розвиває їх естетичні смаки. Вона не втратила свого значення і в наші дні. Вона заслуговує на те, щоб бути надбанням українських дітей. Твори поетеси, написані для дітей, стали улюбленим читанням української дітвори і відіграють важливу роль у вихованні підростаючих поколінь.
Сподіваємось, що даний захід допоможе дітям краще дізнатись про творчість письменниці, виховує у малих читачів почуття прекрасного, навчає цінувати досвід, мудрість, не боятися труднощів, долати їх, жити в злагоді з товаришами, сумлінно працювати, прагнення до самовдосконалення, навчає турботливості, кмітливості, почутті гумору, розумінні, любові.